flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Про судову практику у провадженнях щодо легалізації (відмивання) коштів, здобутих злочинним шляхом та фінансування тероризму (ст.ст. 209, 2585, 306 КК України) за 2013-2015 років

За період 2013-2015 років до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська надійшли кримінальні справи (провадження), де підсудним, поміж інших статей КК України, також інкримінувалося вчинення злочинів у сфері легалізації (відмивання) коштів, здобутих злочинним шляхом, передбачених ст. 209 КК України.

Так, до суду надійшло 3 кримінальних справи (провадження), з яких:

1) кримінальна справа за обвинуваченням Глущенка Руслана Вікторовича, Куліка Валентина Вікторовича, Рак Лілії Анатоліївни у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 - ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 28 - ч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 28 - ч. 2 ст. 358, ч. 2 ст. 28 - ч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 28 - ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 28 - ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 28 - ч. 2 ст. 200, ч. 2 ст. 28 - ч.ч. 2, 3 ст. 209, ч. 2 ст. 28 - ч. 2 ст. 202, ч. 2 ст. 28 - ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 28 - ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28 - ч. 2 ст. 366 УК України.

Під час судового розгляду цієї справи провадження відносно підсудного Куліка В.В. закрито судом у зв’язку із його смертю. Постановою прокурора про зміну обвинувачення в порядку ст. 277 КПК України (в ред. 1960 року) обвинувачення Глущенку Р.В. та Рак Л.А. за ч. 2 ст. 28 - ч.ч. 2, 3 ст. 209 КК України виключено. Прокурор обґрунтовуючи своє рішення, посилався на те, що у відповідності з приміткою до ст. 209 КК України суспільно-небезпечним протиправним діянням, яке передує легалізації (відмиванню) доходів відповідно до цієї статті, є діяння, за яке КК України передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штраф у розмірі 3 тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, за виключенням діянь, передбачених ст.ст. 212, 2121 КК України. Враховуючи, що відповідно до обвинувачення, яке пред’явлено Глущенко Р.В., Рак Л.А. за ч. 2 ст. 28 – ч.ч. 2, 3 ст. 209 КК України, легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом передувало ухилення від сплати податків, тобто злочин, вчинений за ознаками ч. 3 ст. 212 КК України, який відповідно з вимогами кримінального закону не може передувати злочину за ознаками ст. 209 КК України, тому прокурор вважав, що обвинувачення Глущенку Р.В. та Рак Л.А. у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 - ч.ч. 2, 3 ст. 209 КК України підлягає виключенню.

2) кримінальна справа за обвинуваченням Манжоса Олександра Валентиновича за ч. 2 ст. 199, ч. 3 ст. 199, ч. 2 ст. 209 КК України, Гейка Костянтина Ігоревича за ч. 2 ст. 199, ч. 3 ст. 199, ч. 2 ст. 209 КК України, Кітаха Андрія Миколайовича за ч. 2 ст. 199, ч. 3 ст. 199 КК України, Кряж Михайла Едуардовича за ч. 3 ст. 199, ч. 2 ст. 309 КК України, Атамась Максима Володимировича за ч. 2 ст. 199, ч. 2 ст. 209 КК України, Харченка Василя Миколайовича за ч. 3 ст. 199 КК України.

За наслідками розгляду судом цієї справи підсудних визнано винними, поміж іншого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209 КК України, за який призначено покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна. Апеляційним судом Дніпропетровської області вирок суду скасовано в частині призначеного покарання у виді позбавлення волі з призначенням більш суворого покарання. Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області залишено без змін.

3) кримінальне провадження відносно Зарицького Володимира Івановича за його обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209, ч.ч. 2, 3 ст. 358 КК України. По даному провадженню продовжується судовий розгляд.

На питання щодо розкриття практики правової оцінки предикатного діяння, яке передує легалізації, вважаємо, що це:

  • - будь-який злочин, в результаті якого виникли доходи, що можуть стати предметом злочину;
  • - діяння, яке згідно з КК є злочином і за яке відповідною статтею (частиною статті) Кримінального Кодексу передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не менше трьох років;
  • - діяння, вчинене за межами України , якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за КК.
  • В ході розгляду справ судом звернено увагу на те, що якщо предикатний злочин скоєно, то дії винного мають бути кваліфіковані за ст. 209 КК України. У тому разі, коли особа переконана, що скоює дії з доходами, одержаними злочинним шляхом, а в дійсності предикатного злочину вчинено не було, має місце фактична помилка, а саме помилка в характері діяння, за яку має настати відповідальність за ст. 15 та ст. 209 КК України. Предикатний злочин за часом повинен передувати вчиненню легалізації майна.

    Проблема точної кваліфікації дій у подібних випадках може бути остаточно вирішеною до часу постановлення вироку за вчинення предикатного злочину. Без цього суд не в змозі надати відповіді на питання, потрібні для винесення вироку, а саме: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати. Отже, особливістю виявлення і розслідування легалізації (відмивання) коштів є залежність від зібраних у процесі пошукової діяльності слідчого й оперативних працівників, а також інших суб’єктів антилегалізаційного законодавства документів, котрі слугують беззаперечними доказами кримінальних діянь.

    Стосовно розкриття питання щодо встановлення ознак об’єктивної сторони складу злочину, під час розгляду справи враховувалось, що об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері заняття господарською діяльністю і боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, отриманих злочинним шляхом. Вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження "брудного" майна чи володіння ним, прав на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження та переміщення - це перш за все активна поведінка винної особи. Встановлення ознак об’єктивної сторони дозволяє установити наявність складу злочину в діях осіб, правильно кваліфікувати вчинене. Обізнаність особи про злочинне походження майна встановлюється у кожному конкретному випадку. У разі, коли особа вважає, що вона вчиняє дії з майном, одержаним внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, яке насправді таким не є, її дії за спрямованістю умислу можуть розцінюватися як замах на злочин, що можна назвати фактичною помилкою. Притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення предикатного діяння може здійснюватися разом із притягненням до кримінальної відповідальності за ст.209 КК або передувати цьому. Однак це не є обов’язковою умовою і кримінальна відповідальність за ст.209 КК не виключається у тих випадках, коли особа, котра вчинила предикатне діяння, була звільнена від кримінальної відповідальності в установленому законом порядку (у зв’язку із закінченням строків давності, застосуванням амністії тощо) або не притягувалася до такої відповідальності (наприклад, у зв’язку зі смертю), а одержані внаслідок зазначеного діяння кошти або інше майно стали предметом легалізації.

    Щодо питання вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування злочинного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, слід розуміти будь-які незаконні дії спрямовані на те, щоб ускладнити встановлення факту одержання коштів або іншого майна внаслідок вчинення предикатного діяння (звідки, з якого джерела з’явилися предмети, в чиєму володінні знаходились, хто є їх дійсним власником тощо), приховати чи замаскувати «справжній характер» майна.

    Розглядаючи питання об’єктивної сторони злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, передбачених диспозицією ч.1 ст.209 КК, де за змістом цієї статті відповідальність наступає і в тих випадках, коли винна особа вчиняє лише одну фінансову операцію чи правочин з одержаними внаслідок вчинення предикатного діяння коштами або майном.

    Постановлення ухвал про відмову у відкритті провадження та повернення матеріалів за скаргами на постанови слідчих органів за 2014 - 2015 роки

    У 2014 - 2015 роках Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська розглянуто 220 скарг на постанови слідчих, серед яких 65 скарг на постанови слідчих органів, за якими слідчим суддею було відмовлено у відкритті провадження або повернено з тих чи інших передбачених законом причин.

    Із зазначеної кількості скарг 15 повернено у зв’язку з пропущенням строку оскарження постанов, 6 скарг не підлягали оскарженню на підставі ч. 4 ст. 303 КПК України, 21 постанов скасовано прокурором на момент подання заявником скарг, винесено 11 ухвал щодо відмови у відкритті провадження за скаргами через відсутність підстав для оскарження та вчинення дій, які оскаржувались або до початку розгляду скарги, або на стадії розгляду. За 12 скаргами причини відмови у відкритті провадження мають суто індивідуальний характер, а саме: не підсудність; не підтвердження фактів, викладених у скарзі; передчасність подання скарги; подання скарги особою, яка не мала права її подавати; скарга не підлягає розгляду в суді, тощо.

    Статтею 303 КПК України, передбачено перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження.

    Частина 1 ст. 303 КПК України наводить вичерпний перелік випадків і суб’єктів оскарження рішень, дій чи бездіяльності сторони обвинувачення на досудовому розслідуванні, це:

  • 1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна;
  • 2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування – потерпілим, його представником чи законним представником;
  • 3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження – заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;
  • 4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження – заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником;
  • 5) рішення слідчого, прокурора про відмову у визнанні потерпілим – особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;
  • 6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки – особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;
  • 7) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій – особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;
  • 8) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником, чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником.
  • Відповідно до статті 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформляється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

    Відповідно до частини 2 статті 304 скарга повертається, якщо: скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу; скарга не підлягає розгляду в цьому суді; скарга подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою статті 304, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайшов підстав для його поновлення.

    Відповідно до частини 4 статті 304 КПК слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.

    Основними причинами повернення скарги особі, яка звернулась зі скаргою, відповідно до частини 2 статті 304 КПК, було звернення особи зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльність слідчого або прокурора після закінчення строку, передбаченого ч. 1 ст. 304 КПК України, та звернення особи зі скаргою, яка не підлягала розгляду в Амур-Нижньодніпровському районному суді м.Дніпропетровська.

    Також спостерігаються випадки повернення скарги особі, яка її подала, у зв'язку з тим, що вказана особа не мала права її подавати.

    Аналіз скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування, показує, що найбільш чисельною категорією скарг є саме скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 КПК, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений Кодексом строк.

    Відмовляючи у відкритті провадження за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування, слідчі судді, в переважній більшості випадків, в ході судового розгляду встановлювали фактичну відсутність дії чи бездіяльності слідчого або прокурора, які оскаржувались.

    Проведене узагальнення показало, що скарги передаються на розгляд слідчим суддям відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема ст. 35 КПК України та Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

    Аналіз судової практики здійснення кримінальних проваджень стосовно неповнолітніх в 2015 році

    У 2015 році Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська розглянуто 13 кримінальних проваджень за участю неповнолітніх.

    Так, в Амур-Нижньодніпровському районному суді м. Дніпропетровська повноваження, щодо розгляду кримінальних справ відносно неповнолітніх покладено на голову суду.

    Тривалість часу розгляду кримінальних справ по суті кримінально-процесуальним законодавством не визначена, але ст. 28 КПК України зазначає, що винесення процесуального рішення повинно бути виконано в розумні строки, при цьому, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна людина при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Вказані вимоги узгоджуються також з положеннями п. 20.1 Мінімальних стандартних правил ООН ("Пекінські правила"), згідно з якими будь-яка справа неповнолітнього із самого початку повинна вестися швидко без непотрібних затримок.

    Вивчивши матеріали справи можна дійти висновку, що більшість проваджень було розглянуто у строк від 1 до 7 місяців.

    Неповнолітньому підозрюваному (обвинуваченому) реально забезпечується його право на захист, у тому числі шляхом забезпечення обов'язкової участі захисника як із моменту встановлення факту неповноліття, так і з часу виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою.

    Згідно з вимогами ст. 433 КПК України при розгляді справи про злочин, вчинений неповнолітнім, крім обставин, зазначених у ст. 64 КПК України, судом з'ясовуються: вік неповнолітнього; стан здоров'я та загального розвитку; характеристика (ставлення до навчання, праці, поведінка в побуті тощо); умови життя і виховання (дані про сім'ю, побутове оточення); обставини, що негативно впливали на його виховання; вплив дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність, а також його ставлення до вчиненого діяння.

    Під час вивчення проваджень, випадків порушення права неповнолітніх обвинувачених на захист не встановлено. Окремо, слід зауважити на той факт, що більшість обвинувачених під час розгляду кримінального провадження знаходилися у «перехідному» віці, який обумовлений психічними особливостями вікових змін неповнолітніх, що було враховано під час допиту їх у судовому засіданні та з’ясування обставин справи.

    Відповідно до вимог ст. 496 КПК України про час і місце розгляду провадження неповнолітнього суд повідомляє службу в справах дітей та відділу міліції у справах дітей, а також вправі викликати в судове засідання представників служби у справах дітей та відділу міліції у справах дітей. Вимоги про повідомлення служби у справах дітей і міліції у справах дітей за законом є обов'язковими до виконання при розгляді судами справ про злочини, вчинені неповнолітніми.

    Стаття 176 КПК України встановлює чіткий перелік запобіжних заходів, а саме: особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

    При обранні того чи іншого запобіжного заходу варто враховувати його мету та підстави запобігання спробам, зазначеним у ст. 177 КПК України: переховуватися від органів досудового розслідування і/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється обвинувачується.

    Також, до неповнолітніх було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та особисте зобов’язання. При вирішенні даного питання судом ретельно перевірялися підстави арешту та винятковість випадку в силу характеру скоєного злочинного діяння. Враховувався той факт, що обрання більш м’якого запобіжного заходу не могло забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов’язків і належної поведінки.

    До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених у вигляді запобіжного заходу застосовувалося передання їх під нагляд батьків. Передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників полягає у взятті на себе будь-ким із зазначених осіб письмового зобов'язання забезпечити прибуття неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а також його належну поведінку. Передання під нагляд батьків та інших осіб можливе лише за їхньої на це згоди та згоди неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого.

    Так, до неповнолітньої Терьошиної Анастасії Віталіївни 1999 року народження, було застосовано заходи виховного характеру у вигляді передачі останньої під нагляд матері строком на 2 роки. До неповнолітнього Кравченко Олексія Олексійовича застосовано примусову міру виховного характеру у вигляді передачі останнього під нагляд опікуну.

    Відповідно до вимог ст. 98 КК України до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

  • 1) штраф;
  • 2) громадські роботи;
  • 3) виправні роботи;
  • 4) арешт;
  • 5) позбавлення волі.
  • До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

    Амур-Нижньодніпровським судом м. Дніпропетровська щодо неповнолітніх, визнаних винним у вчинені кримінальних злочинів, було застосовано такі види покарань:

  • - 1 неповнолітнього засуджено до позбавлення волі строком на 2 роки 1 місяць;
  • - 1 неповнолітнього засуджено до позбавлення волі строком на 4 роки;
  • - 2 неповнолітніх засуджено до позбавлення волі строком на 4 роки та звільнено від відбуття покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 2 роки;
  • - 1 неповнолітнього засуджено до позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців та звільнено від відбування покарання, встановлено іспитовий строк 1 рік;
  • - 1 неповнолітнього засуджено до позбавлення волі строком на 2 роки та звільнено від відбування покарання, встановлено іспитовий строк 2 роки;
  • - 1 неповнолітнього засуджено до позбавлення волі строком на 3 роки та звільнено від відбуття покарання, встановлено іспитовий строк 2 роки;
  • - 1 неповнолітнього засуджено до позбавлення волі строком на 2 роки 1 місяць;
  • - 1 кримінальне провадження закрито у звязку з відмовою потерпілого від обвинувачення;
  • - 1 неповнолітнього звільнено від кримінальної відповідальності на підставі клопотання сторін;
  • - 1 кримінальне провадження закрито у зв’язку з тим, що особа перестала бути суспільно небезпечною;
  • - До 2 неповнолітніх застосовано примусові міри виховного характеру.
  • Наведені вище дані свідчать про те, що судом найчастіше застосовується покарання у виді позбавлення волі із звільненням засудженого від відбування покарання з випробуванням, тоді як інші основні види покарання застосовуються вкрай рідко.

    Серед іншого, на розгляді перебувало провадження, де неповнолітній вчинив злочин разом із повнолітніми особами. Кримінальне провадження щодо неповнолітнього постановою прокурора було виділено в окреме провадження та розглядалося судом окремо.

    Один із вироків було оскаржено, де Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської обалсті вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська в частині призначення покарання було змінено на більш м’який.

    Одне із проваджень ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська направлено до Апеляційного суду Дніпропетровської області для визначення підсудності.

    Суд, під час розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів, вчинених неповнолітніми дотримується загальних засад призначення покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також інші обставини, передбачені законодавством.

    Крім того, суд при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк дотримуються вимог ст. 102 КК України.

    Під час розгляду кримінальних проваджень судом враховується, що під час судового провадження суд повинен пояснювати неповнолітньому підозрюваному (обвинуваченому) хід судового засідання на зрозумілій йому мові (в тому числі уникати використання складних мовних конструкцій положень кримінального законодавства), нагадувати захиснику та законному представникові неповнолітнього про їх обов'язок пояснювати неповнолітньому кожну дію в ході судового розгляду, забезпечуючи тим самим право обвинуваченого на ефективну участь у кримінальному провадженні, яке полягає не лише в праві останнього бути присутнім в судовому засіданні, але й право чути, бути почутим і слідкувати за ходом розгляду.

    При постановленні вироку щодо неповнолітньої особи суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості покарання, максимально індивідуалізує покарання, яке призначене конкретній неповнолітній особі за конкретне кримінальне правопорушення. Вважаючи, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд відповідно до положень ч. 3 ст. 337 КПК України має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, погіршення становища особи за ініціативою суду не допускається. Так, у конжній конкретній справі суд враховує ці обставини та керується цими принципами під час розгляду кримінальних проваджень за участю неповнолітніх осіб.

    Індивідуалізація покарання є важливою вимогою принципового характеру, що передбачає персоніфікацію кримінальної відповідальності: вона настає лише щодо конкретної особи, яка вчинила злочин (статті 2, 18, 50 КК України). Тому, призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи неповнолітнього та обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, яка полягає у виправленні неповнолітнього засудженого, його вихованні та соціальній реабілітації.

    При призначенні неповнолітньому покарання судом враховується, що вік неповнолітньої особи згідно з п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України є обставиною, яка пом'якшує покарання незалежно від того, чи досяг обвинувачений на час розгляду кримінального провадження повноліття.

    При постановленні вироку суду необхідно додатково розглянути наявність підстав для застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру. Правильним вбачається у разі обвинувачення неповнолітнього у вчиненні вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості застосовувати, незважаючи на відсутність відповідного клопотання прокурора примусові заходи виховного характеру.